Бельканто — це і школа співу, і оперний стиль першої половини XIX ст. Головне — досконала краса звуку, бездоганне легато, філігранна колоратура й здатність співати довгі, пластичні мелодичні лінії на суцільному диханні.
Розквіт стилю пов'язаний з операми Джоаккіно Россіні, Вінченцо Белліні («Норма») та Гаетано Доніцетті («Лючія ді Ламмермур»). Бельканто вимагає від співака не сили, а гнучкості й контролю. Серед українських виконавиць цієї традиції — світова зірка Соломія Крушельницька: прославившись партіями у Вагнера й Пуччіні на провідних сценах Європи, вона співала й белькантовий репертуар (її оперний дебют 1893 року — Леонора у «Фаворитці» Доніцетті).
