Друга віденська школа (назва відсилає до «першої» — Гайдна, Моцарта, Бетховена) — це Арнольд Шенберг і його учні Альбан Берг та Антон Веберн. Пройшовши через пізньоромантичний хроматизм і вільну атональність («Місячний П'єро»), Шенберг близько 1921 року сформулював додекафонію — метод композиції на основі рівноправних дванадцяти тонів.
Кожен із трьох пішов власним шляхом: Берг зберіг емоційність і зв'язок із традицією (опери «Воццек», «Лулу»); Веберн довів стиль до крайнього лаконізму й пуантилізму, ставши згодом взірцем для повоєнного авангарду (Булез, Штокгаузен). Ідеї школи докорінно змінили академічну музику XX століття.
