Кода (з італ. — «хвіст») — своєрідний епілог музичного твору. У невеликих п'єсах кода може бути кількома тактами, у симфоніях Бетховена — цілим додатковим розділом, нерідко порівнянним за масштабом з розробкою.
Легендарна кода — фінал П'ятої симфонії Бетховена: 29 тактів до-мажорних акордів, наче переможний крик, який не хоче вгамовуватись. Малер у Дев'ятій симфонії зробив навпаки — кода повільно згасає, як останній подих. У джазі «кода» — це заключний рифф або останнє соло перед фінальним акордом.
Позначають коду спеціальним знаком-«мішенню» (⊕), до якого виконавець переходить після повторів. Не варто плутати коду з кодетою — коротким завершенням окремого розділу всередині твору. У добре збудованій формі кода не додає нових конфліктів, а стверджує вже досягнуте: це остання, підсумкова репліка, яка лишає у слухача відчуття завершеності й цілісності.
