Контрапункт (з лат. punctus contra punctum — «нота проти ноти») — це коли кожен голос має власну лінію, але всі вони утворюють гармонійну цілісність.
Вершина контрапунктичного мистецтва — Й.С. Бах. Його «Мистецтво фуги» та «Музичне приношення» — це підручники композиції для наступних поколінь. Контрапункт вимагає від композитора одночасно думати в горизонтальному та вертикальному вимірі: кожна мелодія самодостатня, але їхнє поєднання утворює гармонію.
Правила класичного контрапункту систематизував Йоганн Йозеф Фукс у трактаті «Gradus ad Parnassum» (1725), де техніку розкладено на п'ять «видів» — від нота-проти-ноти до поєднання всіх попередніх видів. За цим підручником навчалися Гайдн, Моцарт і Бетховен. До ключових контрапунктичних прийомів належать імітація, інверсія (обернення мелодії), ракохід (рух назад) та збільшення/зменшення тривалостей теми.
