Ларго (з італ. — «широко») — темп, який перевертає сприйняття часу. Музика ніби зупиняється, даючи слухачу простір для роздумів та переживання.
Найвідоміший приклад — Largo e mesto з Сонати № 7 Бетховена та арія «Ombra mai fu» Генделя, яку часто називають просто «Ларго». Це музика для великих залів і для тихих вечорів наодинці з собою.
Ларго — найповільніший із загальновживаних темпів, приблизно 40–60 ударів на хвилину; ще протяжніші позначення — larghissimo та grave. Спорідненим є larghetto — трохи рухливіше за ларго. Виконання в темпі ларго вимагає особливого мистецтва: тримати напругу й безперервність фрази на дуже повільному русі, щоб музика не «розсипалася» на окремі звуки.
