Легато (з італ. — «зв'язано») — це ідеал співучості в інструментальній музиці. Виконавець прагне, щоб звук переходив з однієї ноти в іншу настільки плавно, наче це один дихальний потік.
На фортепіано легато створюється пальцями та правильним педалюванням; на струнних — грою на одному смичку; на духових — безперервним потоком повітря. Шопен був абсолютним майстром легато — його мелодії співають так само природно, як людський голос.
У нотному записі легато позначають лігою — дугою над групою нот. Протилежність легато — стакато (відривисто), а проміжним прийомом є нон легато. Для скрипаля чи віолончеліста опанування легато означає навчитися непомітно змінювати напрям смичка, для співака — керувати диханням так, щоб звук ані на мить не переривався. Саме легато надає мелодії тієї співучості, яку італійці називають cantabile.
