Варіації — це мистецтво перевтілення. Композитор бере мелодію і показує її «з усіх ракурсів»: повільно, швидко, в мінорі, в танцювальному ритмі, в поліфонічній обробці.
Видатні приклади: «Гольдберг-варіації» Баха — 30 варіацій на просту тему; «Діабеллі-варіації» Бетховена — 33 шедеври на банальний вальс; «Енігма-варіації» Елгара — музичні портрети друзів. У джазі принцип варіацій лежить в основі імпровізації: тема звучить, потім соліст створює свою версію, розвиваючи мотиви та гармонію.
Форма варіацій будується на незмінній основі, яку композитор щоразу висвітлює по-новому. Історично найдавніший тип — остинатні варіації (пасакалія, чакона), де в басу невпинно повторюється та сама тема-фундамент. Класичні варіації зберігають гармонічний каркас теми, змінюючи фактуру, ритм чи лад, а вільні варіації XIX–XX століть перетворюють вихідний матеріал майже до невпізнаваності.
