Замість реконструйованої фонограми в залі стоїть тиша й друковані описи.
Спокуса зробити звукову доріжку була, і від неї відмовилися свідомо. Записів немає; будь-яка «реконструкція звучання» була б вигадкою, поданою як свідчення.
Замість цього в залі лежать друковані описи — свідчення сучасників про те, що і як звучало. Читати їх довше, ніж слухати, і музей це визнає. Але прочитане лишається чужим свідченням, а не нашою вигадкою.
