Роздум напередодні концерту: чому музика Мирослава Скорика — і передусім його «Мелодія» — залишається живою частиною української культурної пам'яті.
Вечори пам'яті існують не лише для того, щоб озирнутися назад. Вони нагадують, що певна музика продовжує промовляти до слухачів і через роки після того, як була написана. Саме такою є спадщина Мирослава Скорика (1938–2020).
Його «Мелодія» ля мінор, що вперше прозвучала у фільмі «Високий перевал» (1982), давно переросла свій кіноконтекст. Її виконують у різних аранжуваннях, вона супроводжує важливі моменти суспільного життя й упізнається з перших тактів. Ця простота й щирість пояснюють, чому твір став близьким мільйонам.
Поряд із «Мелодією» стоять інші сторінки доробку композитора — від карпатських образів «Гуцульського триптиха» до масштабної праці впродовж усього творчого життя. Разом вони окреслюють голос, глибоко вкорінений в українській традиції.
Вечір-присвята — це нагода не лише вшанувати митця, а й свідомо почути музику, що стала частиною спільної культурної пам'яті.
