Музичний націоналізм постав як відповідь на панування німецько-італійських зразків. Композитори звернулися до фольклору, народних ладів, танцювальних ритмів та історичних сюжетів, щоб створити мистецтво з виразним національним обличчям. У Чехії це Сметана й Дворжак, у Норвегії — Гріг, у Фінляндії — Сібеліус, в Іспанії — Альбеніс і де Фалья — кожен спирався на пісні, танці та історію власного народу.
Батьком української національної школи є Микола Лисенко — він науково опрацював народну пісню, створив оперу «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», цикли солоспівів на слова Шевченка. Його справу продовжили Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Станіслав Людкевич, заклавши підмурівок професійної музики незалежної України.
