Партесний спів (від лат. partes — «партії», «голоси») — стиль церковного багатоголосся, що прийшов на зміну одноголосному знаменному розспіву. Хор ділився на партії (від 3 до 12 і навіть 48 голосів!), які творили пишну, урочисту звукову архітектуру — православну відповідь західній хоровій поліфонії.
Осередком цього мистецтва стали Київ, Львів, братські школи та Києво-Могилянська академія. Теоретик Микола Дилецький у своїй «Граматиці мусикійській» (1677) виклав правила партесної композиції. На основі партесного концерту в другій половині XVIII століття сформувався хоровий духовний концерт, вершинами якого стали твори Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артемія Веделя, які й донині звучать у храмах і на концертних сценах як гордість української музичної спадщини.
