Волинка в українській традиції відома під різними назвами: на Закарпатті — дуда, на Гуцульщині — козиця, на Буковині — міх. Конструкція універсальна: міх із цілої шкіри козеняти, в якому повітря накачується через трубку-видувач, а виходить через мелодійну трубку (чантера) та одну-дві бурдонні («гудячі»).
Український волинщик — особлива постать: на ярмарках, весіллях, обжинках він був «душею» свята. Звук волинки голосний, безперервний, гіпнотичний — нагадує медитативну монодію. Сьогодні автентичних козиць виготовляють лічені майстри Карпат, але інструмент відроджується завдяки етно-гуртам та фестивалям («Шешори», «Країна Мрій»).
