Банджо створили поневолені африканці та їхні нащадки в Америці: перший певний опис — 1687 р. (Ганс Слоун, Ямайка); згодом інструмент поширився на плантаціях півдня США. Коріння інструмента — західно-африканські акунтіг та нгоні, які раби пам'ятали з батьківщини й відтворювали з доступних матеріалів: шкіра на гарбузі, струни з кишок.
Сучасне класичне банджо має 5 струн (п'ята — коротка бурдонна «drone string», що починається від п'ятого ладу), круглий корпус з натягнутою пластиковою або шкіряною мембраною, довгий гриф з ладами. Звук — яскравий, дзвінкий, зі швидкою атакою і коротким sustain — ідеально для ритмічної гри.
Стилі гри: clawhammer (старий традиційний), Scruggs style (революція Ерла Скраггса у 1940-х — трьопальцеве швидке арпеджіо, основа блюграсу), мелодійний стиль. Легенди банджо: Піт Сігер (фолк-рух), Бела Флек (сучасний джаз-банджо), Стів Мартін (так, той самий актор — справжній віртуоз). В Україні банджо з'явилось через українські джазові та кантрі-гурти 1990-2000-х.
