Дудка — найпростіший духовий інструмент українського села. Її міг зробити будь-який підліток за пів дня: знайти прямий пагін верби навесні, коли «лізе сік», обережно відділити кору, видалити серцевину, прорізати свистковий пристрій і кілька ігрових отворів — і дудка готова.
На дудці грали колискові, пасівки, прості мелодії народних пісень. У різних регіонах дудку називали по-різному: зозулька, пищалка, сюрча. Вона дала початок цілому сімейству українських флейт — від примітивної свистілки до концертної хроматичної сопілки. Етнологи цінують дудку як «перший крок» у музичну освіту української дитини в традиційному селі.
