Гонг — один з найдавніших ударних інструментів. Найдавніші можливі зображення гонгів — на бронзових барабанах культури Донгшон (В'єтнам, III–II ст. до н. е.); у Китаї гонг уперше достовірно згадано в VI ст. н. е. як інструмент іноземного походження. Поширився по всій Південно-Східній Азії: в Індонезії гонги — серце оркестру гамелан, в Тибеті — частина буддійських ритуалів, у Японії — сигнал у монастирях.
Типи гонгів: тамтам (найбільший, до 1.5 м, без визначеної висоти звуку), китайський гонг (з піднятим центром — опукла шишка), балійський гонг агенг (низький, з потужним гудінням). Б'ють по гонгу великим повстяним молотом — удар супроводжується довгим, багатим обертонами звучанням, що наче «розчиняється» у повітрі.
В європейському оркестрі гонг (тамтам) уперше застосував Франсуа-Жозеф Госсек у «Похоронному марші» (Marche lugubre, 1790). Пуччіні застосував його в опері «Турандот», Малер — у кількох симфоніях. У кіномузиці гонг — фірмовий звук студії Rank Organisation (британські фільми) і «екзотичних» епічних сцен (наприклад, початок фільмів про далекий Схід).
