Сьо — японський губний орган, що складається з сімнадцяти тонких бамбукових трубок, вставлених у невеликий чашоподібний повітряний резервуар. У більшості трубок закріплено крихітні металеві язички, які починають звучати, коли виконавець дме в мундштук або втягує повітря.
Найдивовижніша особливість сьо — його роль у стародавній придворній музиці ґаґаку: інструмент бере не поодинокі ноти, а цілі акорди-грона з п'яти-шести звуків, які тримаються довго й безперервно (адже сьо звучить і на вдиху, і на видиху). Ці мерехтливі, статичні співзвуччя нагадують промені світла й традиційно символізують «небесне сяйво». Своїм неземним, органоподібним звучанням сьо створює містичне, позачасове тло музики ґаґаку — одного з найдавніших оркестрових мистецтв світу, що безперервно живе понад тисячу років.
