Тилинка — жива музейна пам'ятка. Це проста трубка з верби або бузини, відкрита з обох кінців, без жодного ігрового отвору. Різні ноти видобувають, змінюючи силу подиху й затуляючи або відтуляючи пальцем нижній отвір трубки, залучаючи натуральний обертоновий ряд (як на військовому ріжку).
Існують два способи гри: звичайний (прямий видих у трубку) і «з журчанням» — коли виконавець одночасно співає горлом низький звук, створюючи бурдонний фон. Такі техніки збереглись у Карпатах, передусім у гуцулів і бойків. Тилинка — улюблений інструмент пастухів, з нею пов'язані мелодії «пасівок», «коломийок», «гуцулок».
Тилинку зараховують до сімейства обертонових (передувних) флейт, поширених у карпатському регіоні. В ансамблі троїстих музик вона доповнює сопілку та скрипку, а її «журчання» здавна вважалося ознакою майстерності пастуха. Сьогодні тилинку відроджують у складі етнографічних гуртів, і вона звучить у сучасних проєктах, що поєднують гуцульський фольклор із академічною та електронною музикою.
