Триангл — найпростіший і, можливо, найекзотичніший інструмент оркестру. Зовні — просто зігнутий сталевий прут, але звук дивовижний: високий, прозорий, з безкінечним обертоновим шлейфом, що «пливе» через увесь зал.
Триангл — майстер акценту. Композитори використовують його, коли потрібен «промінчик світла» в темній оркестровій фактурі: у Першому фортепіанному концерті Ліста — знаменитий соло трикутника; у Четвертій симфонії Брамса — делікатні акценти; у сюїті «Кармен» Бізе — блискучі іскристі акценти. Трикутник невеликий, але його відсутність в оркестрі одразу помітна — йому немає заміни.
