Ксилофон (з грец. «ксилос» — дерево) має прадавнє коріння: в Африці, Південно-Східній Азії, Латинській Америці подібні інструменти (маримба, балафон) існують століттями. У європейський оркестр ксилофон увійшов лише наприкінці XIX століття.
Сен-Санс у «Танці смерті» дав ксилофону соло, що імітує стукіт кісток скелетів — з того часу інструмент асоціюється з містичним, дещо страшним характером. У сучасній академічній музиці ксилофон — частина палітри композиторів (Барток, Мессіан, Орф). Сухий, пронизливий тембр робить його ідеальним для акцентів та ритмічних фігур.
