Рондо (з фр. — «коло») — одна з найдавніших і найприємніших форм. Слухач раз у раз чує знайомий рефрен, що викликає радість впізнавання, а між ним — нові, контрастні епізоди.
Рондо часто використовується у фіналах сонат і симфоній — це весела, завершуюча форма. Моцарт написав безліч чарівних рондо для фортепіано (Рондо ля мінор), Бетховен завершив нею знамениту «Патетичну» сонату, а Равель створив «Болеро» — по суті, гігантське рондо з єдиним повторюваним мотивом.
Класична схема рондо позначається літерами A–B–A–C–A, де A — незмінний рефрен, а B і C — контрастні епізоди. Особливо витончений різновид — сонатне рондо, що поєднує повторюваність рефрену з тональною драматургією сонатної форми. Завдяки веселому, доступному характеру рондо століттями лишається улюбленою формою фіналів і самостійних п'єс — від класики до легкої, «салонної» музики.
