Вібрато — це «життя» всередині звуку. Суто прямий звук без коливання сприймається як холодний, металевий; вібрато робить його людським, «дихаючим».
На скрипці вібрато створюється коливанням пальця на струні, на духових — невеликими рухами діафрагми або губ. У вокалі природне вібрато формується самими голосовими зв'язками. Швидкість і амплітуда коливань — це підпис виконавця: вузьке нервове вібрато у Паваротті, широке спокійне — у Каллас.
Вібрато — це періодичне коливання висоти (а почасти й гучності та тембру) звука, зазвичай 5–7 разів на секунду. Історично воно пройшло шлях від рідкісної прикраси в добу бароко до майже постійного елемента струнного та вокального звуковидобування в романтизмі. Сучасні виконавці старовинної музики свідомо обмежують вібрато, щоб наблизитися до автентичного, «чистого» звучання епохи.
