Заробітчанські (емігрантські) пісні — жанр української народної творчості, що набув масового поширення в другій половині XIX століття, коли після скасування кріпацтва безземелля й злидні гнали селян на заробітки в південні степи та на Донбас, а з кінця XIX — на початку XX століття тисячі українців, особливо із західних земель, вирушали на заробітки за океан — до Америки, Канади, Бразилії.
У цих піснях звучить туга за покинутим рідним краєм, гіркота прощання, тяжка праця й самотність на чужині, а водночас надія на кращу долю. Вони стали живим літописом однієї з найдраматичніших сторінок української історії — масової трудової еміграції. За настроєм та мелодикою заробітчанські пісні споріднені з ліричними й рекрутськими, а їхні щемливі образи чужини й туги за домом зберегли для нащадків правду про долю переселенців.
