Сонористика (від лат. sonorus — «звучний») склалася в польській школі 1960-х. Композитори зосередилися на звуковій барві: щільні тонові кластери, глісандо цілих груп, гра за підставкою, стук по корпусу інструмента, шепіт і крик хору.
Маніфестом стилю є «Плач за жертвами Хіросіми» Кшиштофа Пендерецького для 52 струнних — партитура з графічних символів замість звичайних нот. Сонористичне мислення розширило саме уявлення про те, що може бути музичним матеріалом, і живило український авангард (раннього Сильвестрова, Грабовського) доби «нової фольклорної хвилі».
