Коза (також дуда) — українська народна волинка, назва якої походить від матеріалу міха — вичиненої козячої шкіри, а нерідко й від оздоблення інструмента різьбленою козячою головою. Це давній духовий інструмент, найбільше поширений у Карпатах, зокрема серед гуцулів, бойків і лемків.
Виконавець нагнітає повітря в шкіряний міх, а тоді, натискаючи міх ліктем, забезпечує безперервне звучання мелодійної трубки та басового «бурдона». Саме цей невпинний гудячий фон надає козі впізнаваного, архаїчного звучання. Коза була неодмінною учасницею весіль, ярмарків і народних гулянь. Сьогодні майстри й музиканти активно відроджують цей інструмент, повертаючи його на сцену в складі етнографічних гуртів і проєктів сучасної фольк-музики.
