Концерт — це музична дуель і діалог водночас. Соліст демонструє віртуозність та емоційну глибину, оркестр відповідає, підтримує, заперечує. Класична форма — три частини (швидко-повільно-швидко).
Кульмінація концерту — каденція, коли оркестр замовкає, а соліст імпровізує (або грає виписану композитором імпровізацію). Вершини жанру: концерти Моцарта для фортепіано, Бетховена — 5 фортепіанних і 1 скрипковий, Брамса для скрипки, Гріга — фортепіанний. Фортепіанний концерт ре мажор Ревуцького — скарб національної школи.
Жанр народився в епоху бароко: спершу як concerto grosso (діалог невеликої групи солістів із оркестром у Кореллі та Вівальді), а згодом — як сольний концерт, де одному виконавцеві протиставлено весь оркестр. У XX столітті з'явилися концерти для нетрадиційних солістів — від ударних до оркестру як цілого (Концерт для оркестру Бартока). Українська школа дала яскраві зразки цього жанру у творчості Ревуцького, Лятошинського та Скорика.
