Динаміка — це емоційна амплітуда твору. Шкала тягнеться від ppp (pianississimo — тихіше тихого) до fff (fortississimo — потужніше потужного), а між ними — ціла палітра відтінків.
Майстри динамічних контрастів — Бетховен, Берліоз, Малер. У Бетховена раптове subito piano після forte стало фірмовим прийомом: слухач здригається, і це пробудження — частина задуму.
До кінця XVIII століття динаміку часто лишали на розсуд виконавця; сам винахід фортепіано (повна назва — gravicembalo col piano e forte, «клавесин із тихо й голосно») зробив плавну зміну гучності можливою на клавішному інструменті. Окрім позначень рівня, існують знаки поступової зміни (crescendo, diminuendo) та раптові контрасти (sforzando, subito piano), якими композитор керує емоційним рельєфом твору.
