Мінор — це «чому?» у музиці. Він пов'язаний із роздумами, втратою, глибокими емоціями. Пов'язаний з еолійським ладом, який описав Ґлареан 1547 року.
Існує три види мінору: натуральний (сумний, народний), гармонічний (з підвищеним VII ступенем — напружений, східний), мелодичний (висхідна форма з підвищеними VI і VII — співучий). Найулюбленіші мінорні тональності: ля мінор (простий, пісенний), ре мінор (драматичний, як у Реквіємі Моцарта), до мінор (трагічний, як у П'ятій симфонії Бетховена).
Мінорний лад визначається малою терцією між I та III щаблями, яку вухо чує як «затінену». Історично мінор довго вважали менш стійким за мажор і навіть завершували мінорні твори мажорним акордом — так званою пікардійською терцією. У романтизмі мінор став головною барвою для вираження туги, пристрасті й драматизму, а український мелос багатий на особливі мінорні звороти з підвищеними щаблями.
