Поліритмія — це накладання двох чи більше самостійних ритмів, які по-різному ділять час. Класичний приклад — «три проти двох» (одна рука грає тріолі, друга — дуолі), що створює характерне мерехтливе, «перекочувальне» відчуття.
Найбагатша й найдавніша традиція поліритмії — африканська барабанна музика, де кілька виконавців сплітають незалежні ритмічні лінії в складне, живе полотно. У XX столітті поліритмію активно освоїла академічна музика, а також джаз, прогресив-рок та електроніка. Поліритмія протиставляється простому «маршовому» пульсу: вона створює багатошаровість, внутрішню напругу й енергію руху. Це один із найпотужніших ресурсів ритмічної виразності, що робить музику складнішою й захопливішою.
