Затримання (суспензія) — один із найважливіших і найвиразніших прийомів класичної гармонії. Його суть у тому, що один зі звуків попереднього акорду «затримується» й лунає разом із новим акордом, до якого він не належить, утворюючи гострий дисонанс, а тоді плавно розв'язується — здебільшого сходить на щабель униз.
Класичне затримання складається з трьох фаз: підготовки (звук лунає як консонанс), власне затримання (той самий звук стає дисонансом на сильній долі) та розв'язання (перехід у стійкий звук). Цей прийом створює відчуття «зітхання», напруги й солодкого болю, тож композитори від доби бароко до романтизму широко застосовували його для підсилення емоційної виразності. Затримання — душа виразного голосоведіння.
