Септакорд утворюється додаванням до тризвуку четвертого звука на відстані ще однієї терції — так виникає інтервал септими між крайніми тонами. Ця септима вносить у співзвуччя дисонантну напругу, що прагне розв'язання, тому септакорди — «двигуни» гармонічного руху.
Найважливіший із них — домінантсептакорд, головний «магніт», що тягне гармонію до тоніки. У класичній музиці септакорди суворо готувалися й розв'язувалися. А в джазі вони стали основою мови: там септакорди (а також нон-, ундецим-акорди) звучать самостійно, як стійкі барвисті співзвуччя, і саме їхнє багатство визначає впізнаваний «смак» джазової гармонії.
