Кант — характерний жанр української барокової культури: триголоса (рідше чотириголоса) пісня куплетної будови, де два верхні голоси рухаються паралельними терціями, а нижній становить гармонічну опору. Канти, що поширилися в Україні в XVII ст. під польським впливом, побутували серед освічених «мандрівних дяків» і школярів Києво-Могилянської академії.
За змістом канти поділялися на духовні (псальми — переспіви псалмів і молитов) та світські (любовні, жартівливі, історичні, повчальні). Це був наймасовіший «інтелігентський» жанр свого часу, що поєднав народну пісенність із засвоєними європейськими гармоніями. Канти стали ґрунтом, з якого виросло українське професійне хорове мистецтво — партесний спів і духовні концерти Бортнянського, Березовського та Веделя.
