Енгармонізм — це явище, за якого один і той самий за висотою звук має дві (а то й три) назви: до-дієз і ре-бемоль звучать однаково на фортепіано, але в нотному записі це різні ступені. У рівномірній темперації вони тотожні; у чистому строю — ледь відрізняються.
Практичне значення енгармонізму величезне: він дозволяє композитору «перефарбувати» акорд і несподівано перейти в далеку тональність (енгармонічна модуляція). Зменшений септакорд, наприклад, завдяки енгармонічній заміні може розв'язатися одразу в кілька різних тональностей — тому романтики так любили його як «чарівні двері» між віддаленими світами. Без енгармонізму не було б вільної хроматичної гармонії XIX–XX століть.
