Такт — це основна одиниця метричного поділу музики, обмежена вертикальними тактовими рисками. Кожен такт містить однакову, задану розміром кількість долей, а перша доля такту (сильна доля) зазвичай отримує природний метричний акцент.
Регулярне чергування сильних і слабких долей у тактах створює «пульс» музики — те, під що ми несвідомо притупуємо ногою. Поділ на такти з'явився в європейській нотації близько XVII століття й став основою запису метризованої музики. Такт — це немовби «рамка», у межах якої розгортається ритмічний малюнок; його межі організовують час, роблячи музику зрозумілою для виконання ансамблем. Водночас майстерне «порушення» тактових меж (синкопа, зміщення акценту) — потужний виразний засіб.
