Тоніка — це «дім» у музичній подорожі. Твір починається з тоніки (зазвичай), через різні тональні пригоди рухається далі, а наприкінці повертається додому — дає відчуття завершеності, спокою.
Тонічний тризвук (тоніка + терція + квінта) — найстійкіший акорд у будь-якій тональності. Якщо твір закінчується не на тоніці, слухач відчуває «незавершеність», «підвішеність» — цим користуються композитори XX століття для створення ефекту відкритого фіналу.
Тоніка дала назву й самій тональності: коли кажуть «твір у ре мажорі», ре — це і є тоніка. Навколо неї вибудовується вся ладова ієрархія: субдомінанта відводить від дому, домінанта створює напругу повернення, а тоніка дарує розрядку. Композитори XX століття свідомо послаблювали або й зовсім уникали відчуття тоніки, щоб позбавити музику звичного тяжіння й відкрити нові, «безцентрові» простори звучання.
