Гармонія — це вертикальний вимір музики. Якщо мелодія рухається горизонтально (у часі), то гармонія — це моментальний знімок усіх звуків, які лунають одночасно.
Класична тональна гармонія (Бах, Моцарт, Шопен) будується на тризвучних акордах і функціональних зв'язках (тоніка — субдомінанта — домінанта). У XX столітті Дебюссі, Барток та Мессіан розширили палітру через нетерцеві акорди, модальність, дисонантні співзвуччя. Джазова гармонія зробила септакорди основою, додала альтеровані ступені та складні заміни — ціла окрема наука.
Наука про гармонію вивчає, як окремі акорди сполучаються у послідовності (прогресії) та як голоси рухаються від співзвуччя до співзвуччя (голосоведіння). Ключове поняття — функція: кожен акорд у тональності виконує роль тоніки, субдомінанти або домінанти, і саме взаємодія цих функцій створює відчуття напруги й розрядки, руху й спокою, на якому тримається драматургія тональної музики.
